Прояснилося

Все життя я був упевнений, що мій улюблений колір - помаранчевий. Але нещодавно я замислився: а чи справді я його люблю? Чи просто відіграю роль людини, яка любить помаранчевий? Адже любити щось і бути людиною, яка любить це щось - речі зовсім різні. Ну, всім же потрібен улюблений колір, у дитинстві без улюбленого кольору ніяк. Я теж хотів собі такий, але ніяк не міг обрати. Тоді-то я і вирішив, що любитиму помаранчевий. Так по життю всім, і собі в тому числі й казав, що люблю помаранчевий. Але чи любив я його і чи отримував від нього задоволення насправді? Навряд чи. Лише робив вигляд, щоб просто бодай якийсь колір був улюбленим. Любив покабудкі. Щоб не відчувати провини й нерозуміння через те, що ніяк не можу обрати свій бісів улюблений колір. Ну і яка мораль? Мораль у тому, що не буде жодного глибинного задоволення, коли ти намагаєшся бути людиною, яка любить, граєш у неї, а не просто щиро любиш. Рефлексуйте, проводьте свої аналогії та намагайтеся знайти справжнє задоволення.

​​4 неочевидні джерела енергії для тих, хто виснажився. Дивишся на запітнілі двері душової кабіни вже двадцять хвилин. Гаряча вода ллється літрами. Хочеться, щоб час зупинився і не довелося вибиратися з душного кокона. В голові порожнеча, тіло ламає від невисловлених емоцій. Вся внутрішня енергія знову витекла крізь пальці. Зусилля знов виявилися безглуздими. Завтра знову доведеться приймати рішення і вимикати будильники з особливою ненавистю. Звідки брати сили, якщо довелося віддати все, що мав? ПОПРОЩАТИСЯ З ХОРОШІСТЮ Воля - обмежений ресурс. Якщо вона постійно витрачається на внутрішнє виховання, то нема сенсу говорити про додаткові проекти й світлі горизонти. Так сильно стараєшся не палити, не істерити, не лінуватися, що на справжні справи сил з кіт наплакав. Життя в режимі на максимум хороші хлопчики і дівчатка однозначно не витягнуть. Вся енергія йде на правильність. Спробуй не забороняти собі слабкість і малодушність. Краще створювати неоднозначне й нове, ніж втискувати себе у фантазії про належне. ВИСЛОВЛЮВАТИ НЕЗАДОВОЛЕННЯ Негативні емоції теж мають право бути пережитими й виплеснутими. Придушення відбирає колосальну кількість енергії. Куди затратніше зловити за хвіст гнівний пароксизм, ніж смачно покричати. Найвтомленіші люди- найстриманіші. Все їх єство кинуте на задушення природних реакцій. Як підсумок, невроз нав’язливих станів замість добірки смачних матюків на підвищених тонах. ПРОСИТИ ПРО ДОПОМОГУ Не вистачає власного ресурсу - залучай чужий. Навіть екранні супергерої потребують вірного помічника. Віддай іншим те, що не встигаєш зробити сам. І мова зараз не про перекладання з хворої голови на здорову: твою вечерю приготує кулінарія в найближчому супермаркеті, а близький друг допоможе з ремонтом. Ми не нескінченні, але разом нас вистачає на трохи довше. НАПОВНЮВАТИ ЗМІСТОМ Втома виправдовується метою. Можна віддати весь цвіт юності справі життя й анітрохи не шкодувати про безсонні ночі. Коли є розуміння, навіщо ти виснажуєш своє молоде тіло, тоді й запалюються найяскравіші світанки. Для чого стараєшся? Якщо немає однозначної й швидкої відповіді, то це справді не твоя війна. Залишай, видихай і йди. Безцільно блукаючи туди, сюди й назад, ти нікуди не прийдеш, а лише впадеш у канаву неподалік. Спробуй блукати назустріч чомусь осмисленому. Додаткових годин на добу не було, немає і не буде. Залишилось тільки визнати обмеженість пального й перерозподілити його залишки. Ти дотягнеш до світлого майбутнього, бо іншого варіанту в тебе просто немає.

Коли хтось знецінює щось важливе для нас, спочатку ми відчуваємо злість і досаду, а потім починаємо сумніватися: а чи є взагалі чим пишатися й чому радіти? А може ми й справді радіємо херне якійсь? Може нам і справді нема чим похвалитися? І в цей момент потрібно згадати ось що: за бажанням можна знецінити абсолютно все. Якщо людина хоче принизити тебе, вразити - вона абсолютно знайде спосіб це зробити. Неважливо, наскільки круте у тебе досягнення. Знецінити можна все, просто будь-що та будь-кого. Лише було б достатньо злоби й винахідливості. Жодна подія не має об’єктивної цінності, будь-яке досягнення важливе настільки, наскільки воно важливе особисто для тебе, особисто для того/тієї, у кого щось вийшло. Пам’ятай про це. І радій будь-чому що має для тебе хоч якусь цінність. А ще радій, коли виганяєш з життя всіляких виродків які ставлять під сумніви твої маленькі-великі досягнення.

​​Про це мало кажуть, але щире роздратування чи ненависть до дітей/злість або огида лише від одного їх виду - це настільки ненормально, що вам треба хорошенько порефлексувати що стоїть за цим. Який страх чи травма в основі цього. Це не ок і не "ну ми усі різні хтось так сприймає, а хтось інакше", ні, це щось, що вимагає уваги до себе. (ніхто не каже про невихованих дітей які скажено волають посеред ресторану та кидаються хрючевом, це окрема історія та скоріш вона про батьків дитини, а не про неї). За такою реакцією на дітей зазвичай лежить щось про вас, про ваш особистий травматичний дитячий досвід, про відчуття втрати контролю, про страх відповідальності, про репродуктивний тиск, про проекції, про витиснуте, про вас, та ніколи не про дитину.

​​Друзі, таку прикольно думку відкрив для себе, а походу здоров'я та ще сім'я це реально головне у вашому житті. Походу здоров'я головна цінність життя, відсутність якого не може потім заповнити ні ваша робота, ні ваші досягнення, ні ваше що завгодно. А ще походу реально різні люди приходять й уходять з вашого життя, роботи змінюються, а сім'я залишається назавжди, теж така думка звісно цікава. Нічого абсолютно не може бути більш цінним за ваше здоров'я та життя, ну нічого, все ще можливо поки у вас є здоров'я, та все стає безглуздим якщо його більше нема. Звісно якби це до мене дійшло хоча б у 20 років, то я б своє життя жив зовсім інакше.

​​Я постійно бачу адептів спілкування з чатом джпт, та розумію що люди не можуть усвідомити що їх хвалить, підтримує та валідує залізяка, компуктір. Це не емпатія, це код, алгоритм який налаштован так, щоб ви сприймали цей сурогат як щось справжнє. Сприйняття такої підтримки як чогось цінного та справжнього, ідеалізації такого "контакту" призводить до глибинного самообману. Ви підмінюєте справжнє людське тепло і взаємність симуляцією, створеною для ілюзії комфорту. І чим більше ви дозволяєте собі розчинятися в цьому симулякрі, тим менше залишається місця для реальних стосунків, емпатії та діалогу з живими людьми. ШІ - це інструмент, дуже функціональний та корисний, але це не друзяка, не терапевт, не співрозмовник, що відчуває та розуміє вас. Ви не можете вивезти недосконалий людський контакт, коли вас можуть не до кінця зрозуміти, десь з вами не бути згодним, десь показати якусь не завжди приємну частину вас, але в цьому й є справжня цінність. А не в завжди комфортних та ідеально згенерованих алгоритмом словах, створених, щоб вам сподобатися. Коли вам тостер "робить" тост, ви ж це не сприймаєте як щось цінне, як акт турботи та близькості? Ні, тостер просто зробив те, для чого він був створений. Без наміру та почуттів. Це не те саме, що коли твій друг згадав що ти любиш тости, та вирішив їх тобі зробити до твого приходу. Але ви чомусь сприймаєте ШІ як щось тотожне людському теплу. І в цьому найбільша ілюзія.

Друзі, вітаю, це ваш старий друг Матвій Коперник, як ви знали це був один з моїх проєктів в якому я зазвичай постив всякі свої, а інколи й чужі, лонгріди про усе на світі що мене турбувало, а з початку повномасштабного вторгнення тут були лише меми раз в декілька місяців. Зараз я перериваю тишу та роблю з цього тг-каналу свій особистий альманах психологічно-екзистенційних роздумів, які мене відвідують під час цього бентежного, але прекрасного життя. Для повноти інформації для тих, хто забув чи взагалі не знав: Мене звати Матвій, мені 32, більшу частину життя я писав смішні речі в інтернет та робив меми, які ви й бачили у моїх різних проєктах, а ось вже 6-й рік я практикуючий психолог, працюючий в інтегративному підході. За останні роки я бачив дуже багато усілякого, тому думаю було б цікаво ділитися з вами своїми спостереженнями. Якщо вам це не цікаво, то можете відписуватись, бо старих мемів більше не буде, буде щось нове, буде щось інше.