#
#книголав
29.06.2026 08:33 · 👁 1.4K
Луїза і Рене дружать із дитинства, але після закінчення пансіону їхні життя розходяться різними шляхами. Одна обирає кохання й пристрасть, інша — спокій, родину та обов'язок. Попри відстань, вони продовжують ділитися одна з одною найпотаємнішим у листах, сповнених щирості, сумнівів і надій.
📖 Якщо давно хотіли познайомитися з Бальзаком або відкрити його з нового боку — це чудова нагода, адже до 5 липня на цю позицію діє знижка -50%.
#спецпропозиції
#
#книголав
24.06.2026 07:35 · 👁 1.4K
Дуже зайшов "Покійний Маттіа Паскаль" італійського нобелівського лавреата Луїджі Піранделло. Настільки, що тепер позняківцям доведеться його читати на клуб )
Тут навіть зав'язка дуже цікава: чоловік читає у газеті, що його переплутали з іншою людиною та визнали мертвим. А у нього борги, дружина постійно чогось вимагає, робота так собі. Прекрасна нагода почати все спочатку - звалити, змінити ім'я, збрити бороду, належати самому собі і бути абсолютно вільним.
Прикольно й хвилююче: бо стільки можливостей відкрилися вмить, яку з них обрати й ким стати?
Я почувався чоловіком, який пережив самого себе, який чекає на життя після смерті, ще не маючи уявлення про те, як його жити.
А тут ще й грошей випадково підвалило, можна за них теж якийсь час не хвилюватися.
Здавалося б, свобода і кайф. Хто з нас про таке не мріяв хоча б раз в житті, особливо коли все дістало? Він собі, звичайно, надумав, що з понеділка піде в спортзал здобуде нову освіту і стане кращою версією себе. Але поки можна трохи відпочити і поподорожувати.
Я хотів жити для себе, в сьогоденні. Час від часу думав про мою безмежну, надзвичайну свободу, і тоді я відчував неймовірне щастя, таке сильне, що мало не втрачав розум від блаженного подиву.
Але, як ви здогадуєтеся, дуже швидко герой починає відчувати, що це не така вже й свобода. Треба заводити нових друзів, бо самому якось не альо, а вони не дуже заводяться, коли тобі треба приховувати своє минуле. Та й жити щоразу в готелях якось незатишно. І загалом у новому житті виникають ті самі проблеми, які треба так само розрулювати.
Не буду вам спойлерити, щоб не псувати задоволення, але поступово він приходить до висновку, що
звільнилася вона, моя дружина, а не я, який прикинувся мертвим
і усвідомлює, що:
мертві вже не повинні вмирати, а я повинен, я все ще живий для смерті й мервий для життя.
Усе це пересипане іронічністю та роздумами про життя та його сприйняття, в залежності від контексту і обставин. Типу такого:
Лежачи без сну, я запитував себе, як впливають на наші вчинки кольори, вигляд навколишніх речей, різноголосий шум життя. Як день - одна річ, а ніч - інша, так, мабуть, і ми вдень одні, а вночі інші. Але, на жаль, що вдень, що вночі ми однаково невимовно жалюгідні.
Або роздумами про те, що Коперник занепастив людство, бо розповів людям, що існує цілий Всесвіт, а ми в ньому - нескінченно малі.
То яку можуть мати цінність не кажу вже наші приватні страждання, та навіть великі біди? Наші історії тепер - то історії хробачків.
Своїх героїв автор описує з любов'ю, але іронічно:
Він мав в душі велику печаль, адже його дружина була з тих жінок, які змушують себе поважати
А інколи безжально, але дуже кінематографічно:
У ньому все ковзало: брови й очі - туди сюди довгастою мармизою; ніс ковзав липкими вусами й цапиною борідкою; плечі зіслизнули вниз; величезний живіт мало сповзав майже до землі, нависаючи над приземкуватими ніжками.
Чи таке:
Синьйорині Капорале було за сорок. Під носом, схожим на червону картоплину, в неї росли гарні вуса.
Це історія про те, що від себе не втечеш; про те, наскільки прив'язані до своєї сформованої особистості, свого імені та свого минулого; наскільки потребуємо людей та місце, яке можна назвати своїм домом. Чи треба нам ота начебто абсолютна свобода, коли ти "нікому, нічого, ні з ким і ніде", і чи можемо таким чином почуватися щасливими та цілісними.
Прекрасна книжка, і не можу не підкреслити чудовий переклад (Тетяна Гордієнко перекладала це з італійської). Увійде в найкраще за рік, і вам теж раджу.
#непозбувний_відгук